Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Мета статті – висвітлити сутність поняття “конституційне право людини на життя”, проаналізувати його складові; розглянути проблемні питання, пов’язані з правом людини на життя (самогубство, евтаназія, аборт), а також можливість охоплення цим правом обов’язку держави підтримувати та розвивати умови для гідного життя людини. Методологія. Методологічну основу дослідження становлять методи й прийоми наукового пізнання, застосування яких обумовлене системним підходом, що надає можливість розглядати окреслені проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Зокрема, формально-логічний метод було застосовано для аналізу елементів конституційного права людини на життя, а також встановлення сутності поняття конституційного права людини на життя та інших суміжних понять. Застосування методів аналізу й синтезу сприяло з’ясуванню логічної структури поняття права людини на життя, конструюванню визначень та інших теоретичних побудов, а порівняльно-правового методу – зіставленню законодавства різних країн світу з питань права людини на життя. Для формулювання дефініцій понять “право людини на життя”, “самогубство”, “евтаназія”, “аборт” було використано формально-юридичний метод. Статистичний метод допоміг дослідити статистичну інформацію щодо проведення абортів у світі (за періоди 1994–2014 років, 2010–2014 років). Наукова новизна статті полягає у формулюванні низки нових концептуальних положень і висновків щодо розуміння конституційного права людини на життя, проблемних питань, пов’язаних із цим правом; акцентуванні уваги на розширенні поняття права людини на життя, що має охоплювати обов’язок держави підтримувати та розвивати загальні умови для гідного життя. Висновки. Конституційне право людини на життя – основоположне (фундаментальне), невід’ємне право кожної фізичної особи, гарантоване Конституцією України (ст. 27), яке належить до громадянських (особистих) прав у системі прав і свобод людини й громадянина. Це право передбачає такі елементи: невід’ємність права людини на життя, заборона свавільного позбавлення життя та право захищати власне життя та життя інших людей від протиправних посягань. Людина має можливість розпоряджатися своїм життям на власний розсуд, насамперед – користуватися всіма легітимними засобами й ресурсами для профілактики передчасної смертності тощо. Обов’язок захисту права на життя, зокрема, передбачає, що держави мають уживати належних заходів для подолання факторів, які можуть загрожувати життю або перешкоджати особам жити в гідних умовах