Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Актуальність теми зумовлена потребою в науково обґрунтованих підходах до зміцнення психічного благополуччя осіб, які тривалий час функціонували в стресогенному середовищі та зазнавали впливу воєнних подій, вимушеного переміщення, втрат, професійного навантаження й невизначеності майбутнього. Мета статті полягала в теоретичному обґрунтуванні й емпіричному уточненні ролі резильєнтності в підтриманні ментального здоров’я, а також у визначенні її структурних компонентів і соціально-психологічних детермінант. Основу дослідження становили результати психодіагностичного вивчення 214 респондентів, серед яких були працівники сектору безпеки й оборони, освітяни, медики, психологи, волонтери, внутрішньо переміщені особи та цивільні, які зазнали впливу воєнних подій. Використано шкали CD-RISC-10 і BRS, описову статистику, аналіз підгруп і кореляційний аналіз Пірсона. Описові показники засвідчили переважання середнього рівня резильєнтності та здатності до відновлення: CD-RISC-10 M = 27,8 (SD = 6,3; Me = 28,0), BRS M = 3,51 (SD = 0,70; Me = 3,50). Встановлено статистично значущі зв’язки між резильєнтністю й емоційною стабільністю (r = 0,61; p < 0,01), нижчим рівнем тривожності (r = -0,54; p < 0,01) і суб’єктивним благополуччям (r = 0,58; p < 0,01). З’ясовано, що особи з вищими показниками резильєнтності частіше демонстрували активні копінг-стратегії, когнітивну переоцінку стресових подій, готовність звертатися за соціальною підтримкою та здатність підтримувати функціональність у складних умовах. У групах, які зазнали впливу війни або вимушеного переміщення, резильєнтність виконувала буферну функцію, послаблюючи психологічні наслідки травматичних подій і знижуючи ризик емоційної дезадаптації. Акцентовано, що резильєнтність залежала від взаємодії когнітивно- регуляційного, емоційно-мотиваційного та соціально-комунікативного компонентів, а також від доступності підтримувального соціального й організаційного середовища. Результати засвідчили доцільність формування резильєнтності через поєднання індивідуального розвитку навичок саморегуляції з груповими й організаційними формами психологічної підтримки. Отримані дані можуть бути використані для розроблення психопрофілактичних програм, ресурсно-орієнтованих тренінгів і систем динамічного моніторингу ризиків ментального здоров’я в різних соціально- професійних групах