Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Це дослідження мало на меті вивчення проблем міжнародно-правових механізмів контролю за ядерними та радіоактивними матеріалами. У статті як основний використано формально-правовий метод, оскільки він дає змогу аналізувати правові норми, структури та концепції. Дослідження засвідчило, що нерозповсюдження ядерної зброї та збройових ядерних матеріалів ґрунтується переважно на Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, який встановлює суворі правила використання цивільних ядерних матеріалів і технологій у всьому світі та контролюється Міжнародним агентством з атомної енергії у Відні. Однак унаслідок підвищення активності міжнародних терористичних організацій останніми роками чинні положення щодо ядерного нерозповсюдження виявилися недосконалими й неадекватними. У дослідженні зазначено, що політика безпеки та цивільної оборони повинна ґрунтуватися на тому факті, що терористичні організації прагнуть отримати ядерні матеріали для нападів. Ядерний тероризм є поширеним, оскільки Договір про нерозповсюдження ядерної зброї не вимагає від держав-членів захищати ядерні матеріали й об’єкти від крадіжки або терористичного саботажу. Фактично на міжнародному рівні фізичний захист матеріалів ядерної зброї та цивільних ядерних установок (реакторів, сховищ для тимчасового зберігання та заводів з виготовлення та переробки паливних стрижнів) істотно різниться. Чимало країн не мають належного захисту для транспортування, переробки, тимчасового зберігання та захоронення придатного для використання та відпрацьованого ядерного палива, що призводить до втрат, крадіжок, контрабанди й незаконної міжнародної торгівлі цими матеріалами. Практичне значення цього дослідження полягає в тому, що аналіз проблем міжнародно-правових механізмів контролю за ядерними та радіоактивними матеріалами дає змогу оцінити недоліки наявних механізмів й усунути їх, тим самим забезпечуючи найвищий рівень безпеки та контролю за ядерними і радіоактивними матеріалами