Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Ситуація поширення гібридних засобів ведення війни сприяє стрімкому збільшенню кількості інформаційних злочинів, різних за формою та способами вчинення, серед яких і такі, що мають комплексний характер. Метою цього дослідження було ґрунтовне критичне осмислення основних підходів до протидії відповідним видам кіберзлочинів. У дослідженні використано системний, порівняльно-правовий, формально-логічний, функціональний методи. Зазначено, що в національному законодавстві з правового регулювання сфери кібербезпеки є низка прогалин, які ускладнюють співпрацю з іншими державами в протистоянні кіберзлочинності та знижують ефективність заходів безпеки, запропоновано шляхи їх усунення. Акцентовано на необхідності впорядкування понятійного апарату, що обслуговує сферу кібербезпеки (наприклад, надання чіткої дефініції поняття кібервійни), а також гармонізації національних правових норм із відповідним міжнародним законодавством з огляду на доцільність уніфікування правових норм різних держав під час регламентації дій сторін для забезпечення ефективності міжнародного співробітництва в боротьбі з кіберзлочинністю. Зауважено, що подолання глобальних проблем кібербезпеки потребує консолідації зусиль держав світу, удосконалення правових і технічних механізмів, утвердження засад культури безпеки в кіберпросторі. Засвідчено необхідність створення ефективного механізму, який водночас гарантував би інформаційну безпеку держави й захищав демократичні права та свободи. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання для вдосконалення національного законодавства у сфері кібербезпеки та протидії кіберзлочинності, зокрема під час розроблення і коригування нормативно-правових актів відповідно до вимог міжнародного права та положень Будапештської конвенції