Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

  • Отримано 01.09.2022,
  • Доопрацьовано 18.11.2022,
  • Прийнято 28.12.2022
Завантажити статтю Завантажити статтю
Том 27, № 4, 2022
  • держава-агресор; національна безпека; оборона; самооборона; суверенітет; територіальна цілісність
  • https://doi.org/10.56215/0122274.09
  • Сторінки 9-18

Актуальність теми дослідження обумовлена науковою новизною та практичною значимістю реалізації оборонної функції держави в умовах кардинальних змін форм і методів ведення бойових дій у сучасних війнах. Проблематика статті полягає в тому, що на загальнотеоретичному рівні проаналізовано структуру механізму здійснення оборонної функції держави та виокремлено методологічні аспекти співвідношення його основних елементів. Мета статті – здійснити методологічну характеристику поняття, сутності та змісту механізму здійснення оборонної функції держави, визначити його місце і роль щодо захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та інших національних інтересів під час повномасштабної агресії рф проти України. Методологічний інструментарій наукової праці охоплює сукупність дослідницьких підходів,  філософських, загальнонаукових і конкретно-наукових методів, які забезпечили отримання обґрунтованих результатів дослідження щодо механізму здійснення оборонної функції держави. У статті проаналізовано теоретичну конструкцію механізму здійснення оборонної функції держави, а також розглянуто окремі аспекти взаємодії та взаємодоповнення його структурних елементів. Визначено, що модель цього механізму складається із правової (нормативної), інституційної (організаційної) та функціональної складових. Нормативно-правовий елемент механізму здійснення оборонної функції держави складається із принципів та норм, що забезпечують регулювання правових відносин у сфері підготовки до збройного захисту та захисту у разі збройного конфлікту (агресії). Було встановлено, що спеціальні суб’єкти виступають основою інституційного (організаційного) елементу цього механізму, які в межах повноважень здійснюють оборонну діяльність, направлену на підготовку до збройного захисту та захисту у разі збройного конфлікту (агресії). Було визначено, що оборонна діяльність є функціональною складовою механізму здійснення оборонної функції, яка реалізовується уповноваженими суб’єктами у відповідних формах та методах та направлена на підготовку до збройного захисту та захисту у разі збройної агресії (конфлікту). Практична цінність дослідження полягає в тому, що на основі методологічного аналізу юридичної літератури та нормативно-правових актів України щодо окремих аспектів здійснення оборонної функції держави сформульовано та запропоновано пропозиції стосовно створення реалістичної стратегії протидії державі-агресору, які спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сферах національної безпеки та оборони

Використані джерела

[1] Александров В. М. Сектор безпеки і оборони України в механізмі реалізації оборонної функції держави. Часопис Київського університету права. 2020. № 4. С. 78–82. doi: https://doi.org/10.36695/2219-5521.4.2020.13.

[2] Філософський   словник    соціальних    термінів    /    ред.    кол. :    В. П. Андрущенко,    В. С. Бакіров, М. І. Бойченко та ін. Вид. 3-тє, доповн. Харків : Р.И.Ф., 2005. 672 с.

[3] Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. у 2 т. Т. 2 : Особлива частина / ред. кол. В. Б. Аверʼянов (голова) та ін. Київ : Юрид. думка, 2005. 624 с.

[4] Методологія в праві : монографія / І. Безклубий та ін. ; за заг. ред. І. Безклубого. Київ : Грамота, 2017. 658 с.

[5] Білозьоров Є. В. Структурно-функціональна характеристика природоохоронної діяльності: методологічні аспекти. Екологічне право. 2021. Вип. 1–4. С. 7–12. doi: https://doi.org/10.37687/2413- 7189.2021.1-4.1.

[6] Бондарчук Н., Чупира О. Актуальні питання забезпечення міжнародної безпеки в рамках реалізації права держави на самооборону. Молодий вчений. 2021. № 4 (92). С. 93–97. doi: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-20.

[7] Статут       Організації        Об’єднаних        Націй        від       26        червня        1945 р. URL:            chrome- extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/docu ments/publications/uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf.

[8] Євенко Д. В. Феноменологія функції оборони держави. Вісник Маріупольського державного університету. 2013. Вип. 5. С. 190–196.

[9] Адміністративне право України : підручник / В. М. Гаращук та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка. Київ : ЮрінкомІнтер, 2006. 544 с.

[10] Хрідочкін А. В., Макушев П. В. Методологія сучасного правознавства : навч. посіб. Дніпро : Гельветика, 2017. 368 с.

[11] Машков А. Д. Теорія держави і права : підручник. Київ : Дакор, 2015. 492 с.

[12] Негодченко О. Механізм правового захисту. Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. Т. 2 : Права людини у контексті поліцейської діяльності / відп. ред. Ю. І. Римаренко та ін. Київ : Ін Юре, 2005. 491 с.

[13] Орзих М. Судебная власть в механизме защиты прав человека : доктрина и практика. Юридический вестник. 2001. № 4. С. 116–128.

[14] Подковенко Т. Національна безпека України: аксіологічний та правовий аспекти. Актуальні проблеми правознавства. 2021. № 1 (25). С. 11–25. doi: https://doi: 10.35774/app2021.01.011.

[15] Погібко О. І. Воєнна доктрина України – нормативно-правове підґрунтя законодавчого забезпечення оборони держави. Прикарпатський юридичний вісник. 2015. Вип. 3. С. 17–24.

[16] Саковський А. А. Особливості взаємодії оперативних підрозділів і слідчих при документуванні незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Науковий вісник публічного та приватного права. 2021. Вип. 4. С. 200–205. doi: https://doi.org/10.32453/3.v83i2.565.

[17] Шкідченко В. П., Кохно В. Д. Воєнна безпека як категорія воєнної науки та складова національної безпеки України. Наука і оборона. 2000. № 2. С. 3–7.

[18] Сокуренко В. Оборона   як   ефективний   засіб   забезпечення   безпеки   суспільства   та   держави. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 2. С. 159–166.

[19] Сурков О. О. Розроблення методики формування та корегування Каталогу спроможностей сил оборони. Eastern-European Journal of Enterprise Technologies. 2021. № 3 (109). С. 72-84. doi: https://doi.org/10.15587/1729-4061.2021.224506.

[20] Телелим В. М., Єфіменко В. І., Мінєєв П. А. До питання розробки та імплементації плану оборони України. Наука і оборона. 2021. № 2. С. 3–7. doi: https://doi.org/10.33099/2618-1614-2021-15-2-3-7.

[21] Тимошенко Р. І., Павліковський А. К., Лобко М. М. Щодо моделі організації оборони. Наука і оборона. 2022. № 1. С. 4–9. doi: https://doi.org/10.33099/2618-1614-2022-18-1-4-9.

[22] Янюк С. Територіальна оборона України : механізми реалізації. Актуальні проблеми державного управління. 2018. № 2 (74). С. 121–124.

[23] Заморська Л. І. Правова нормативність та її інституціоналізація в Україні : монографія. Одеса : Фенікс, 2013. 304 с.