Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Актуальність статті полягає у дослідженні та виокремленні повноважень контррозвідувального спрямування прикордонних органів та підрозділів України в різні історичні періоди, визначення напрямів їх розвитку. Стаття присвячена дослідженню історичних аспектів розвитку контррозвідувальної діяльності прикордонних органів, а також органів національної та державної безпеки на території України, зокрема, історії трансформації відповідних підрозділів та їх повноважень. Наголошено, що вивчення історії становлення і функціювання національних спеціальних служб має практичне значення та може стати актуальним під час коригування стратегії національної безпеки. Мета статті – проаналізувати історичні аспекти розвитку здійснення контррозвідувальної діяльності та проведення контррозвідувальних заходів прикордонними органами та підрозділами на території України у світлі ретроспективних змін національних спеціальних служб. Методологія наукового дослідження включала комплекс взаємопов’язаних загальнонаукових й історико-правових методів, а саме: хронологічний – для періодизації розвитку контррозвідувальних органів та підрозділів національних спеціальних служб, а також прикордонної служби; порівняльно-правовий аналіз – компаративістський підхід до минулого та сучасного законодавства, що визначає повноваження на здійснення контррозвідувальної діяльності чи проведення контррозвідувальних заходів; структурно-функціональний – щодо класифікації системи загроз, яку несуть у собі активні заходи основного противника. Виокремлено особливості правового статусу прикордонних органів та підрозділів України в різні історичні періоди. Вказано на основні контррозвідувальні методи (заходи), які проводились уповноваженими державними органами та підрозділами, а саме: легендарний метод захоплення “язиків”, що вперше згадується в літописах Давньої Русі і проводився в основному під час військових кампаній; перлюстрація (перехоплення) кореспонденції та зовнішнє спостереження, їх проведення найбільш характерно для періоду російської окупації; агентурні заходи, за часів перших визвольних змагань, були закріплені у правовому полі відповідним положенням, у якому зазначені головні функції армійської спеціальної служби Української Народної Республіки; оперативне спостереження, легендування та оперативна дезінформація (використовувалися, як Службою безпеки Організації українських націоналістів, так і радянськими органами державної безпеки). На основі праць українських та закордонних науковців представлено класифікацію “активних заходів”, які можуть проводитись державою-агресором. Визначено напрями розвитку повноважень органів та підрозділів Державної прикордонної служби України щодо здійснення контррозвідувальної діяльності та проведення контррозвідувальних заходів