Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Проблема протидії організованій злочинності в Україні завжди перебувала в центрі уваги як правоохоронців, так і вчених. Особливої актуальності вона набула у зв’язку зі створенням нового підрозділу Національної поліції України – Департаменту стратегічних розслідувань та наданням йому нових кримінально-правових інструментів для підвищення ефективності притягнення до відповідальності кримінальних авторитетів. Унаслідок внесення змін до Кримінального кодексу України суттєво змінилася модель кримінально-правової протидії діяльності кримінальних авторитетів. Зокрема, у законодавчий обіг введено такі поняття, як «злочинна спільнота», «вор у законі», «злочинний вплив», «злочинна діяльність», «особа, яка здійснює злочинний вплив», «особа, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу», криміналізовано нові діяння – встановлення або поширення злочинного впливу, звернення за застосуванням злочинного впливу, а також виокремлено в самостійну статтю організацію, сприяння в проведенні або участь у злочинному зібранні (сходці). Метою статті є дослідження сутності та змісту сучасної моделі кримінально-правової протидії діяльності кримінальних авторитетів, виявлення її концептуальних вад і формулювання пропозицій щодо вдосконалення. Під час дослідження застосовано комплекс наукових методів – системний, формально-догматичний (юридико-технічний), порівняльно-правовий, аналіз, синтез, індукція та дедукція. Вивчено спеціальну літературу, положення Кримінального кодексу України та судову практику їх застосування, проведено консультації з експертами. За результатами дослідження представлено цілісне уявлення про українську модель кримінально-правової протидії діяльності кримінальних авторитетів, розкрито її зміст. Напрацьовано рекомендації щодо тлумачення та подальшого застосування ст. 255, 255-1, 255-2, 255-3 Кримінального кодексу України. Виявлено концептуальні недоліки досліджуваної моделі та окреслено шляхи її вдосконалення, серед яких: 1) відмова від злочинної спільноти як самостійної форми співучасті; 2) уточнення визначення злочинного впливу шляхом конкретизації його ознак і виключення зайвих; 3) законодавче закріплення терміна «злочинна діяльність»; 4) відмова від терміна «вор у законі», передусім з огляду на те, що він стосується особи, яка перебуває в статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу; 5) зміна акцентів у визначенні злочинної сходки з її суб’єктів на мету цього зібрання