Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Метою наукової статті є здійснення критичного аналізу ознак суб’єкта провокації підкупу в контексті юридичної оцінки та практичного застосування ст. 370 Кримінального кодексу України. Методологія. У статті комплексно використано такі методи наукового пізнання: історичний, термінологічний, системно-структурний, формально-логічний. Наукова новизна. На підставі комплексного юридичного аналізу змісту ознак суб’єкта складу злочину, передбаченого ст. 370 Кримінального кодексу України, зокрема шляхом вивчення історії нормативного регулювання й аналізу напрацювань у відповідному напрямі правозастосовної практики, автор удосконалив окреслену в юридичній літературі позицію щодо того, що в чинній редакції норми про провокацію підкупу варто відмовитися від ознак спеціального суб’єкта цього злочину (службової особи) на користь включення ознак загального суб’єкта. Висновки. Запропоновано в ч. 1 оновленої конструкції кримінально-правової заборони щодо провокації підкупу передбачити ознаки загального суб’єкта провокації підкупу, а в ч. 2 відповідної статті включити посилання на спеціального суб’єкта – службову особу правоохоронних органів. Із позицій de lege ferenda обґрунтовано, що в тексті ч. 2 ст. 370 КК України ознаку “службова особа правоохоронного органу” варто замінити більш прийнятною – “працівник правоохоронного органу”. Також за результатами опрацювання відповідного напряму правозастосовної практики висловлено пропозицію розробити вдосконалені матеріально-процесуальні критерії виявлення ознак недопустимої провокації в діях уповноважених працівників правоохоронних органів