Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Метою статті є аналіз наукових поглядів щодо застосування законодавства про кримінальну відповідальність за насильницькі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини з огляду на імплементацію конвенцій Ради Європи. Методологія. Методологічний інструментарій обрано відповідно до поставленої мети, специфіки об’єкта та предмета дослідження. У процесі дослідження використано діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ в їхніх суперечностях, розвитку та змінах, що дає змогу об’єктивно оцінити розподіл статевих кримінальних правопорушень проти статевої свободи й статевої недоторканості дитини; формально-логічний метод, завдяки якому виявлено елементи правового механізму статевих кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини; порівняльно-правовий метод застосовано під час аналізу чинного законодавства й міжнародних нормативних актів. Теоретичним підґрунтям публікації стали праці вітчизняних та іноземних учених, присвячені аспектам статевих кримінальних правопорушень проти статевої свободи і статевої недоторканості дитини. Наукова новизна публікації полягає в тому, що здійснено розподіл статевих кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини й надано кримінально-правову характеристику об’єктивних і суб’єктивних ознак насильницьких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини (ст. 152, 153 КК України). Висновки. Встановлено, що головним безпосереднім об’єктом досліджуваних злочинів є статева недоторканість дитини, тобто абсолютна заборона вступати в сексуальні контакти з особою, яка не є носієм статевої свободи, усупереч справжньому волевиявленню такої особи або ігноруючи його. З’ясовано, що “статева свобода” та “статева недоторканість” – кримінально-правові категорії, що мають самостійний характер. Статева недоторканість – це право особи не зазнавати сексуального насильства, право на захищеність від сексуальних посягань (пасивне право), водночас статева свобода – це право на вибір статевих партнерів і не заборонених законом форм сексуальної поведінки. Із суб’єктивної сторони всі злочини проти статевої недоторканості дитини мають характерну ознаку – прямий умисел. Водночас психічне ставлення винного до віку потерпілого може набувати вигляду необережної форми вини. Акцентовано на невідповідності кваліфікованих складів злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152 та ч. 4 ст. 153 КК України, основних складах цих злочинів щодо наявності добровільної згоди малолітньої особи й запропоновано кримінально-правові шляхи усунення виявлених законодавчих суперечностей, зокрема: відмова від ознаки кваліфікованих складів злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152 та ч. 4 ст. 153 КК України, сформульованої як “незалежно від її добровільної згоди” з одночасним перенесенням відповідальності за (добровільні) статеві зносини з малолітньою особою до ст. 155 КК України; усунення ознаки насильства в кримінально-правовій характеристиці дій сексуального характеру, передбачених ст. 153 КК України