Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Метою статті є висвітлення питання рівної винагороди за працю рівної цінності, розгляд принципу рівноправності оплати праці. Методологія. У процесі дослідження використано комплекс наукових методів, а саме: термінологічний, історико-правовий, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий. Наукова новизна. У статті зазначено, що поняття “праця рівної цінності” охоплює поняття “рівна праця” й одночасно є ширшим за нього. Зауважено, що у деяких країнах законом передбачено рівну оплату праці, яку виконують в аналогічних умовах або яка потребує аналогічної кваліфікації та навичок. Такий підхід, хоча він і входить у поняття рівної цінності, обмежено зіставленням аналогічних речей. Наведено тезу, що рівна оплата праці рівної цінності охоплює не тільки випадки, коли чоловіки та жінки виконують однакову або аналогічну роботу, але й поширенішу ситуацію, коли вони виконують різну роботу. Якщо чоловіки й жінки виконують роботу різну за змістом, пов’язану з різною відповідальністю, що потребує різних навичок і кваліфікації, і за різних умов, але в цілому має рівну цінність, то вони повинні отримувати за неї рівну винагороду. Це поняття має найважливіше значення для ліквідації дискримінації та сприяння рівності, оскільки жінки й чоловіки часто виконують різну роботу, в різних умовах і навіть в різних організаціях. Жінки, як і раніше, сконцентровані в обмеженому спектрі трудової діяльності, і робота, яку виконують переважно жінки, як правило, недооцінюється. Для того, щоб правильно визначити, чи є винагорода рівною, необхідно порівнювати всі складові оплати праці. Саме з цих причин термін “винагорода” слід тлумачити в широкому значенні. Висновки. Форми встановлення рівня заробітної плати мають значення для забезпечення гарантії реалізації прав на справедливу оплату праці, зокрема саме для рівності в оплаті праці. Серед них: 1) загальнодержавне встановлення рівня заробітної плати урядом або державними органами; 2) переговори про укладення колективного договору; 3) судові рішення або інших органів з трудових питань; 4) угода між роботодавцем і працівником. Констатовано, що незалежно від виду форм і системи оплати праці, яка обрана конкретним роботодавцем чи діє в усій країні, невід’ємним компонентом такої системи повинна бути рівність в оплаті праці, яка є складовою справедливої оплати праці