Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Мета статті – запропонувати шляхи й форми реалізації мовного законодавства, аргументувавши необхідність виконання органами державної та місцевої влади, громадськими організаціями і громадянами положень Закону України “Про забезпечення функціонування української державної мови” 2019 року. Методологія. Під час підготовки статті було використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, зокрема: порівняльний, історичний, філософсько-правовий, системний, функціональний, узагальнення. Наукова новизна статті полягає в тому, що це одне з перших досліджень, присвячених питанню шляхів і форм реалізації нещодавно прийнятого Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Доведено, що в Україні в умовах конституційного перезавантаження влади постійно призупиняли реалізацію більшості позитивних заходів мовної політики. Для системного та комплексного висвітлення окресленої проблематики, її юридично-правового виміру в контексті сучасного конституційного права та загального сприйняття наукових тенденцій проаналізовано значну кількість законодавчих актів, актів Президента й Кабінету Міністрів України, що вдало поєднано з посиланнями на публіцистичні джерела, оскільки суто наукових досліджень мовної політики останніми роками обмаль. Висновки. Запропоновано розглядати питання про виконання Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України, оскільки питання державної мови належить до сфери національної безпеки. Обґрунтовано, що парламентські слухання “Про функціонування української мови в Україні”, які також є дієвою формою реалізації мовної політики, достатньо проводити раз на каденцію парламентського скликання, проте саме з метою ефективної реалізації положень закону про мову, визначення прогалин і недоліків, окреслення шляхів їх подолання. Доведено, що Міністерство культури України не спроможне вирішувати питання мовної політики адекватно до мовної ситуації в державі з огляду на значну кількість напрямів його діяльності. Тому доцільним є створення спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань державної мовної політики. Визначено роль Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності в реалізації мовної політики держави. Аргументовано, що активне висвітлення в засобах масової інформації діяльності цього Комітету за аналізованим напрямом було б корисним для органів місцевої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій і формувань, громадян, зацікавлених в утвердженні державної мови, її подальшому розвитку. Окреслено місце Кабінету Міністрів України в контролі за виконанням мовного законодавства. Зокрема, Уряду спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань культури і духовності запропоновано здійснити вивчення стану виконання положень Закону № 2704–VIII в одному з регіонів, заслухати результати дослідження на засіданні, розробити рекомендації щодо його поліпшення або схвалити такий досвід і рекомендувати його для впровадження. Проаналізовано наявний в Україні досвід реалізації мовної політики й забезпечення функціонування української державної мови, а саме такі його форми, як наукові конференції, круглі столи, симпозіуми, зʼїзди, обговорення тощо. Обґрунтовано високу ефективність таких заходів з огляду на можливість отримати схвалення чи обґрунтовані зауваження, пропозиції, максимально враховувати в подальшій діяльності позиції наукового, політичного, громадянського і громадського середовища, що сприятиме поліпшенню мовної ситуації. Доведено, що ефективними формами поширення та розвитку в суспільстві української державної мови є Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, Всеукраїнський диктант національної єдності та Міжнародний день рідної мови