Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Метою дослідження є визначення та розв’язання юридичних проблем застосування негласного опитування осіб у межах досудового розслідування злочинів. Методологія. Для досягнення окресленої мети було використано як емпіричні, так і теоретичні методи дослідження. Емпіричну базу роботи становлять результати інтерв’ювання 312 негласних оперативних працівників Національної поліції України (нинішніх і пенсіонерів), які мають значний досвід застосування негласного опитування під час досудового розслідування злочинів; матеріали 249 кримінальних проваджень (Україна, 2014–2019 роки), де за неофіційними даними застосовано негласне опитування; власний досвід авторів з проведення негласного опитування в межах досудового розслідування злочинів; опитування 4000 осіб (вікової категорії 18–67 років) з різним соціальним статусом для з’ясування їхнього ставлення до використання негласного опитування в межах досудового розслідування злочинів. Теоретичне підґрунтя статті становлять результати наукових досліджень стосовно змісту негласного опитування, можливості застосування окремих методів і засобів кримінальної розвідки та негласного розслідування злочинів, а також результати аналізу законодавства країн пострадянського простору. Наукова новизна. У публікації констатовано, що в низці пострадянських країн без законодавчого закріплення активно й ефективно використовують негласне опитування. Обґрунтовано, що таке опитування необхідно узаконити, оскільки правоохоронці в будь-якому разі будуть використовувати його для одержання потрібної інформації. За інших обставин застосування негласного опитування буде неможливо контролювати, що створить умови для зловживань. Унормування негласного опитування дає змогу кримінальному процесуальному законодавству контролювати зазначену діяльність і мінімізувати соціальну шкоду від нього. Висновки. 1. Негласне опитування – це захід, що проводять працівники поліції (та інших правоохоронних органів) з приховуванням своїх персональних даних і (або) професійної приналежності, який також полягає в одержанні інформації, необхідної для запобігання злочинам, їх виявлення, припинення та розслідування, шляхом спілкування з опитуваними особами (усного або письмового; безпосереднього або опосередкованого; з використанням технічних засобів комунікації або без них). 2. Застосування негласного опитування в досудовому розслідуванні злочинів є можливим і доцільним. Неминуча соціальна шкода від його використання у формі приниження гідності опитуваних (через їх обман) є незначною проти соціальної користі (виконання завдань кримінального провадження; встановлення місцеперебування осіб, оголошених у розшук; забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; запобігання злочинам, що могли б бути вчинені, та їхнім тяжким наслідкам тощо). Спричинення можливої (імовірної) соціальної шкоди від застосування негласного опитування (шкода репутації опитаної особи в разі розголошення факту й змісту опитування, загроза її життю та здоров’ю, шкода репутації організацій, від яких застосовують документи оперативного прикриття) можна мінімізувати й ліквідувати, якщо запровадити чітку процедуру та ефективний контроль за здійсненням негласного опитування. 3. Негласне опитування підлягає законодавчому унормуванню не як окрема негласна слідча дія, а як один із заходів оперативного (розвідувального) супроводження кримінального провадження. Його слід закріпляти в кримінальних процесуальних кодексах за таким зразком: негласне опитування – це опитування, що здійснюють з приховуванням його мети, професійної приналежності та персональних даних особи, яка його проводить. Його здійснюють з метою одержання інформації, необхідної для прийняття процесуальних, організаційних і тактичних рішень у кримінальному провадженні. Дані, отримані за результатами негласного опитування, не можуть бути використані в кримінальному процесуальному доказуванні