Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

На підставі довідкової літератури, чинного законодавства та законопроектів з питань охорони здоров’я проаналізовано судження про такі соціальні явища, як життя людини, здоров’я людини, охорона здоров’я, медична допомога, медичне страхування, право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу й медичне страхування. Метою статті є порушення проблеми наукової доцільності та методологічної коректності висвітлення змісту поняття права кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу й медичне страхування як комплексної, проте, водночас, єдиної та обґрунтованої на цій підставі пропозиції щодо необхідності зміни нормативно-правового припису, закріпленого в ч. 1 ст. 49 Конституції України. Методологія. Досягненню визначеної дослідницької мети сприяло використання діалектичного, логіко-семантичного, спеціально-юридичного й інших методів наукового пізнання. На підставі аналізу нормативних і літературних джерел доведено наявну в юридичній науці неузгодженість у підході до тлумачення досліджуваного поняття “право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування” і пов’язаних із ним категорій, а також термінологічну проблемність цього питання. З’ясовано смислове навантаження таких взаємопов’язаних термінів, як життя людини, здоров’я, охорона здоров’я людини, медична допомога. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняній правничій науці порушено проблемне питання щодо наукової доцільності й методологічної коректності висвітлення змісту поняття права кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, сформульованого законодавцем як єдиного і комплексного. Аргументовано, що, за винятком медичного страхування, поняття “охорона здоров’я” і “медична допомога” знаходяться в безпосередньому діалектичному зв’язку між собою, а медичне страхування опосередковано пов’язане із зазначеними вище категоріями та є економічною гарантією можливостей кожного на охорону здоров’я і медичну допомогу. З огляду на це, припис про медичне страхування як економічну гарантію разом із забезпеченням державного фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчо-профілактичних програм має містити ч. 2 ст. 49 Конституції України. Доведено, що людина може підтримувати нормальний психофізіологічний стан з максимально біологічно можливою індивідуальною тривалістю життя, а також оптимальною працездатністю та соціальною активністю за умови користування такими соціальними благами, як охорона здоров’я і медична допомога. Саме тому ч. 1 ст. 49 Конституції України запропоновано викласти в такій редакції: “Кожен має право на охорону здоров’я та медичну допомогу”. Висновки. Обґрунтовано наукову недоцільність і методологічну некоректність висвітлення змісту поняття права кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування як єдиного