Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Мета статті – визначити коло проблемних питань, що виникають у процесі реалізації поліцейського піклування щодо особи, яку підозрюють у втечі із психіатричного закладу чи спеціалізованого лікувального закладу, де її утримували на підставі судового рішення, й особи, яка має ознаки вираженого психічного розладу і створює реальну небезпеку довколишнім чи собі. Для досягнення поставленої мети в статті виконано такі завдання: розглянуто правовий інститут “поліцейське піклування” як один із нововведених превентивних поліцейських заходів; досліджено поняття “психічний розлад”, “тяжкий психічний розлад”; окреслено прогалини в законодавстві та практиці здійснення цього заходу, а також питання, які потребують вирішення для забезпечення його реалізації в межах реформування психіатричної медицини та поліцейської реформи; надано відповідні пропозиції та рекомендації з удосконалення правового регулювання поліцейського піклування щодо психічно хворих осіб, організаційних, управлінських та інших заходів. Методологія. У процесі дослідження використано діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ у їх суперечностях, розвитку та змінах; формально-логічний метод, за допомогою якого виявлено елементи правового механізму поліцейського піклування. Порівняльно-правовий метод застосовано під час аналізу чинного законодавства та міжнародних нормативних актів; статистичний – для опрацювання емпіричних даних і в процесі дослідження статистичного матеріалу з метою напрацювання математичного підґрунтя. Наукова новизна публікації полягає в тому, що окреслено проблемні питання поліцейського піклування щодо особи, яку підозрюють у втечі з психіатричного закладу чи спеціалізованого лікувального закладу, де її утримували на підставі судового рішення, й особи, яка має ознаки вираженого психічного розладу і створює реальну небезпеку для довколишніх чи себе. Сформульовано пропозиції щодо підвищення ефективності зазначеного заходу шляхом покращення роботи у сфері медичного обслуговування та діяльності психіатричних закладів, акцентовано на необхідності налагодження взаємодії психіатричних і спеціалізованих лікувальних закладів з Національною поліцією. Висновки. На підставі результатів здійсненого наукового пошуку обґрунтовано доцільність внесення змін до законів України “Про національну поліцію”, “Про психіатричну допомогу”; прийняття відомчих і міжвідомчих інструкцій про взаємодію органів поліції та медичних установ щодо поміщення психічно хворих осіб до психіатричних та спеціалізованих лікувальних закладів; створення єдиного реєстру психічно хворих осіб тощо