Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Мета статті – визначити найефективніші заходи реалізації права на здоров’я, які могла б ужити Україна для узгодження правозастосовної практики зі стандартами Європейської конвенції з прав людини та прецедентною практикою Європейського суду з прав людини з урахуванням досвіду країн Європейського Союзу та Ради Європи, розроблення найефективніших механізмів застосування рішень Європейського суду з прав людини у вітчизняному кримінальному процесі в цьому напрямі. Методологія. Методологічну основу статті становить сукупність методів наукового пізнання, серед яких провідне місце посідає діалектичний метод. Також використано загальнофілософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження. Увагу акцентовано на порівняльно-правовому, структурно-функціональному, нормативно-логічному й системному методах дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що автори здійснили спробу проаналізувати й оцінити механізми забезпечення права на охорону здоров’я в кримінальному судочинстві, сформовані європейською практикою. Досліджено практику Європейського суду з прав людини щодо реалізації права на здоров’я через захист права на життя, заборону тортур, права на свободу й особисту недоторканність, права на справедливий судовий розгляд, повагу до особистого й сімейного життя, недоторканність житла. Подано науково обґрунтовані рекомендації стосовно доцільності імплементації окремих стандартів, відображених у Європейській конвенції з прав людини, у кримінальне процесуальне законодавство України, теоретичні, практичні та на законодавчі пропозиції, спрямовані підвищити рівень захисту права на охорону здоров’я на національному рівні. Висновки. Право на охорону здоров’я як міжнародний стандарт кримінального судочинства, розроблений Європейським судом з прав людини й утілений у національному законодавстві, є складним, комплексним поняттям, яке охоплює різні можливості й права, що потребують захисту. Право на охорону здоров’я може бути реалізовано в межах захисту визнаних Європейською конвенцією з прав людини та відображених у вітчизняному законодавстві прав, а саме: права на повагу до приватного й сімейного життя (право на фізичну та моральну недоторканність особи), права на свободу й особисту недоторканність, права на інформацію та конфіденційність інформації, права на сприятливе екологічне середовище, права на отримання достовірної та своєчасної інформації про фактори, що впливають на здоров’я. Аналіз прецедентної судової практики Європейського суду з прав людини щодо рішень вітчизняних судових інстанцій у частині спорів, пов’язаних із реалізацією права на охорону здоров’я, дає змогу констатувати її “молодість”. Практика суду щодо скарг на порушення права на охорону здоров’я правоохоронними та судовими органами України засвідчує необхідність підвищення рівня захисту означеного права на національному рівні таким шляхом: здійснення правової освіти населення; ознайомлення уповноважених учасників кримінального процесу (слідчих, прокурорів, суддів) з конвенційними положеннями щодо забезпечення права на охорону здоров’я, а також з практикою їх застосування Європейським судом з прав людини; внесення змін до відомчих/міжвідомчих нормативно-правових документів, які визначатимуть зміст і перелік біологічних зразків особи