Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Метою статті є аналіз становлення та розвитку понятійно-термінологічного апарату правової охорони культурної спадщини в Україні. Для її досягнення сформульовано такі завдання: проаналізувати еволюцію правової охорони культурної спадщини в Україні; з’ясувати сутність понять “пам’ятка”, “культурна спадщина”, “культурні цінності”. Методологія публікації передбачала використання діалектичного, логіко-юридичного, системного, історико-правового, порівняльно-правового й інших методів. Для встановлення змісту досліджуваних категорій, формування понятійно-категорійного апарату застосовано гносеологічний, антропологічний методи, методи моделювання та прогнозування. Наукова новизна статті полягає в аналізі розвитку понятійно-термінологічного апарату в правовій доктрині, а також визначенні специфіки вживання термінів і понять правової охорони культурної спадщини в законодавстві України. Висновки. Правова охорона культурної спадщини в Україні розвивалася впродовж тривалого часу, що позначилося на формуванні та розвитку її понятійно-термінологічного апарату. Уже в період Української революції 1917–1921 років застосовували поняття “пам’ятки” й “культурні надбання”, хоча їх не було визначено законодавчо. Після ухвалення Положення про пам’ятники культури і природи 1926 року в законодавство запроваджено як базове поняття “пам’ятники культури”, однак його визначення в документі сформульовано не було. Після тривалої термінологічної дискусії кінця 1970-х – початку 1980-х років, до якої активно долучилися В.І. Акуленко, С.І. Кот й інші вчені, в Україні поняття “пам’ятник” було замінено на “пам’ятка”, а дефініцію поняття “пам’ятки історії та культури” запропоновано в Законі УРСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури” 1978 року. Першим спеціальним законодавчим актом незалежної України з питань культури стали ухвалені 1992 року Основи законодавства України про культуру, де за радянською традицією використано поняття “пам’ятки історії та культури”, “культурні цінності”. Закон України “Про охорону культурної спадщини” 2000 року визначив базові поняття “культурна спадщина” і “пам’ятка культурної спадщини”. Специфіка законодавства України полягає у використанні поняття “пам’ятка” на означення лише нерухомих об’єктів, а в інших країнах воно охоплює і рухомі об’єкти. Більшість сучасних українських фахівців-пам’яткоохоронців послуговується термінами й поняттями, визначеними в чинному законодавстві. Водночас у правовій доктрині триває дискусія щодо вдосконалення поняття “пам’ятка” й інших базових термінів, зокрема “культурна спадщина” та “культурні цінності”, їх уніфікації, зокрема в міжнародному праві