Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Джерела права є однією з основних категорій права як у прикладному, так і в теоретико-пізнавальному аспектах. Визначення сутності юридичних джерел права, системи, яку вони становлять, безпосередньо залежить від правових шкіл і концепцій, що розвиваються протягом тривалого часу. У сучасному науковому середовищі для розвитку та конкретизації інтегративного підходу до змісту й поняття терміна “джерело права” здійснено спробу наповнити його визначення в контексті тих матеріальних, соціальних та інших умов життя суспільства, які обʼєктивно зумовлюють необхідність прийняття змін або доповнень до нормативно-правових актів. Статут є документом, що має особливий соціально-правовий зміст. Це документ нормативно-процедурного характеру, який відображає характерні риси відносин усередині територіальної спільноти. На підставі цього визначення слід констатувати дуалістичність змісту поняття “статут”: з одного боку, це документ, що належить до сфери правових відносин, а з другого – сукупність соціально-політичних й економіко-господарських відносин між субʼєктами територіальної громади. На жаль, сформулювати єдине загальноприйняте його визначення, вичерпний перелік основних ознак, сутнісних властивостей видається неможливим. З огляду на міжгалузеві характеристики, наявність статутів у приватному та публічному праві на внутрішньодержавному й міжнародному рівнях, відмінність статутів у правових системах романо-германської та англосаксонської правових сімей тощо, важливо продовжувати ґрунтовні дослідження для зʼясування місця й ролі статутів у системі джерел права, їх специфіки, теоретичного і практичного значення