Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

Метою статті є дослідження проблем усвідомлення, становлення та правозастосування принципу справедливості. Досліджено історичний розвиток поняття “справедливість” і його тлумачення як юридичної категорії. Проаналізовано погляди вітчизняних та іноземних учених на сутність справедливості. Обґрунтовано роль і значення принципу справедливості в цивільному праві України. Зазначено, що в цивільному праві справедливість закладено в цивільно-правових нормах. У диспозиціях таких норм описано діяння, які відповідно до норм моралі суспільства визнані неправомірними, а в санкціях передбачено цивільно-правову відповідальність за їх учинення. Визначено, що загальнолюдський зміст справедливості охоплює цивільні права та свободи, забезпечення гідного людського існування, можливості самореалізації особистості. Справедливість також має конкретно-історичний зміст, що змінюється від однієї епохи до іншої. Зміна суспільно-економічної формації спричиняє принципові зміни суспільних поглядів на соціальну справедливість. Аргументовано, що елементами змісту принципу справедливості є еквівалентність в обміні, виконання взятих перед контрагентом зобовʼязань, відшкодування шкоди за наявності вини заподіювача, утримання від посягань на чуже майно, повернення майна власникові, домірність юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Застосування принципу справедливості в зобовʼязальному праві є: по-перше, орієнтиром у визначенні конкретної суми відшкодування в зобовʼязаннях відшкодування моральної шкоди; по-друге, орієнтиром встановлення еквівалентності обміну у відшкодувальних договірних зобовʼязаннях; по-третє, заповненням наявних у праві прогалин; по-четверте, засобом, за допомогою якого нівелюється застосування занадто суворих наслідків норм цивільного законодавства щодо конкретного правовідношення