Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ

У контексті здійснення судової реформи органом, що призначений забезпечити єдність і сталість судової практики, є Верховний Суд. Водночас на правозастосування не може не впливати масив рішень, ухвалених Верховним Судом України з питань неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність у таких правовідносинах. Шляхом висвітлення спірних аспектів кримінально-правової характеристики складу злочину «шахрайство» можна з’ясувати, наскільки виважено та професійно працює Верховний Суд з відповідною кримінально-правовою спадщиною. На підставі здобутків доктрини та матеріалів судової практики розглянуто низку спірних питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України: відмежування шахрайства від крадіжки, грабежу та розбою, під час учинення яких винна особа може застосовувати обман (зловживання довірою); визначення моменту закінчення шахрайства як злочину з матеріальним складом; співвідношення складів злочинів, передбачених ст. 190, 191 Кримінального кодексу України; можливість учинення опосередкованого шахрайства тощо. Аргументовано положення про доцільність диференційованої кримінально-правової оцінки дій особи, яка застосовує обман (зловживання довірою) для отримання чужого майна нібито в тимчасове користування. Конкретизовано ті проблеми тлумачення кримінально-правової заборони, присвяченої шахрайству, які задля забезпечення єдності судової практики мають стати предметом розгляду об’єднаної палати Касаційного кримінального суду або Великої Палати Верховного Суду.